21944
Тривалість відпустки без збереження зарплати за ст. 26 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) у жодному разі не може перевищувати 15 календарних днів протягом календарного року.
Те, що в ст. 26 Закону про відпустки зазначено «за згодою сторін», означає, що для надання такої відпустки потрібна згода обох сторін трудового договору, а значить, працедавець управі не надавати такої відпустки. І в цьому, до речі, різниця з відпусткою за ст. 25 цього Закону — якщо працівник просить її надати, то працедавець мусить це зробити. Що ж стосується строку надання відпустки за ст. 26 Закону про відпустки, то його, справді, можуть визначати сторони, але при цьому він все одно не може перевищувати 15 днів протягом календарного року. Адже в цій статті чітко вказано на таке обмеження. Тобто працівник і працедавець можуть домовитися про оформлення такої відпустки не обов’язково на 15 днів, а на менший строк. Окрім того, таку відпустку можна брати не всю одразу, а частинами.
Формулювання ст. 26 Закону про відпустки не дозволяє висновувати, що можна надати відпустку за сімейними обставинами на 15 днів і на доважок до того надати 15 днів через інші причини. Насправді йдеться про те, що надання такої відпустки може бути обумовлене або сімейними обставинами, або будь-якими іншими причинами, однак загальна тривалість відпустки, наданої за згодою сторін, у будь-якому разі не може перевищувати 15 днів упродовж календарного року.
Про неприпустимість надання відпустки без збереження зарплати більш ніж на 15 днів протягом календарного року та про можливу відповідальність за таке порушення ми також розповідали в газеті «Все про бухгалтерський облік» № 46 за 2016 рік, стор. 22 та 61.
У відповіді враховано норми законодавства станом на 16.06.2016
