«Все про бухгалтерський облік»

Всеукраїнська професійна газета

Зробити стартовою в Internt Explorer
Головна » Корисне » Відповіді на питання читачів » Строк давності за витратами на відрядження й підзвітними сумами: тонкощі застосування

Кількість переглядів15854

СТРОК ДАВНОСТІ ЗА ВИТРАТАМИ НА ВІДРЯДЖЕННЯ Й ПІДЗВІТНИМИ СУМАМИ: ТОНКОЩІ ЗАСТОСУВАННЯ
Який строк давності за витратами на відрядження й підзвітними сумами та як його застосовувати?
Відповідь
Під час визначення та застосування строку давності в розрахунках за відрядженнями та видатками на господарські потреби (підзвітними сумами) є певні особливості.
Річ у тім, що відносини між сторонами (працівником і роботодавцем) у цих госпопераціях одночасно підпадають під регулювання трудового та цивільного законодавства, а порядок визначення строку позовної давності в кожному з випадків відрізняється. Причому неможливо чітко виявити, де проходить межа між трудовими та цивільно-правовими відносинами.
Тому перед нами, перш за все, постає завдання встановити нормативно-правовий акт, який слід застосовувати до позначених правовідносин. А після цього з’ясувати, від якої саме дати починають відлічувати строк позовної давності, і які наслідки виникають від його застосування.
Спробуємо дати цьому всьому лад, спираючись на загальні та спеціальні правові норми.
 
● Установлюємо строк позовної давності
Визначення поняття позовної давності міститься в ст. 256 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ). Це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність — три роки, проте для окремих видів вимог закон може встановлювати спеціальну позовну давність: скорочену або більш тривалу, порівняно із загальною позовною давністю (ст. ст. 257, 258 ЦКУ).
Звернімось тепер до норм трудового законодавства, у якому передбачено спеціальну позовну давність. Так, ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) визначає, що працівник вправі звернутися із заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Однак у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отож маємо до вибору позовну давність різної тривалості: загальну (три роки) та спеціальну (для працівника; три місяці). Залишилось лише з’ясувати, котру з них та до яких операцій застосовувати.
Стосовно фінансування та відшкодування роботодавцем витрат на відрядження найманих працівників довгий час вважали, що це не цивільно-правові, а виключно трудові правовідносини (ст. ст. 97, 121 КЗпП). Тому щодо них застосовували спеціальний строк позовної давності, установлений трудовим законодавством. Окрім цього, якщо дотримуватись думки, що гарантії й компенсації при службових відрядженнях надають у межах «законодавства про оплату праці», то з приводу заборгованості підприємства перед працівником за виплатами, пов’язаними із відрядженнями, позовна давність мала б не обмежуватись будь-яким строком (бути безстроковою). Проте норми законодавства, що регламентують виплати на відрядження, настільки різнобічні, що навіть судді Верховного Суду України (далі — ВСУ) не змогли дійти однозначного висновку щодо того, чи належать ці видатки до оплати праці.
Так, в ухвалі ВСУ від 11.08.04 р. було зазначено, що на вимоги про відшкодування підприємством витрат працівника на відрядження позовна давність не обмежується будь-яким строком, оскільки службові відрядження входять у структуру заробітної плати1. Проте в ухвалі ВСУ від 25.12.08 р. зазначено, що витрати на відрядження не входять до фонду оплати праці2, а на вимогу щодо їхнього відшкодування поширюється тримісячний строк позовної давності. Отакі цілком протилежні висновки.
Однак, із фінансуванням та відшкодуванням підзвітних сум (коштів, що видають працівникам під звіт на госппотреби, — для придбання товарів, розрахунків за роботи й послуги) справа ще більш заплутана. З однієї сторони, стосунки між працівником та роботодавцем базуються на укладеному між ними трудовому договорі (ст. 21 КЗпП). А тому, якщо згідно з умовами трудового договору до обов’язків працівника відноситься придбання товарів (робіт, послуг) для підприємства, тоді можна стверджувати, що ці правовідносини підпадають під регулювання трудового законодавства. Отже, до них треба застосовувати спеціальний строк позовної давності, причому три місяці, оскільки фінансування та відшкодування підзвітних сум аж ніяк не належить до оплати праці3.
Утім, з іншого боку, останнім часом певна частина фахівців схиляється до думки, що ці відносини є цивільно-правовими, а тому підпадають під регулювання цивільного, а не трудового законодавства. Адже в межах згаданих операцій (придбання товарів, робіт, послуг) працівник діє від імені та за рахунок підприємства, тож відносини між ними вважають відносинами представництва за змістом договору доручення (ст. ст. 237—239, 244, 246, 1000—1007 ЦКУ). У такому разі до них потрібно застосовувати загальний строк позовної давності три роки.
Зміні «напряму вітру» у бік цивільного законодавства можна завдячувати, зокрема, пп. 170.9.2 Податкового кодексу України (далі — ПКУ). Адже там зазначено: звіт про використання коштів, виданих під звіт, подають після того, як працівник «завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок особи, що видала кошти під звіт». Чи не слід розуміти це як натяк законодавця саме на цивільно-правовий характер окресленої сфери правовідносин?
До того ж у практиці господарської діяльності почастішали випадки придбання товарів (робіт, послуг) для підприємства, але за власні кошти працівників (без видачі авансу під звіт) із подальшим їхнім відшкодуванням. Якраз дискусії з приводу того, як трактувати ці операції, також схиляли думку бухгалтерсько-юридичної громадськості на користь цивільно-правових відносин4 представництва.
Значить, стосовно заборгованості підприємства перед працівником може бути застосовано або загальний строк позовної давності (три роки; якщо керуватись нормами цивільного законодавства), або спеціальний (три місяці), чи без обмеження строку (коли враховувати трудове законодавство). Ми схиляємось до такої думки: якщо в коло трудових обов’язків працівника (за трудовим договором, посадовою інструкцією) входила закупівля товарів (робіт, послуг) для підприємства, то треба застосовувати тримісячний строк, коли ж ні, то трирічний.
Щодо заборгованості працівника перед роботодавцем, то можуть застосовувати або загальний строк давності (три роки), або спеціальний — один рік5 (коли зважати, що працівник заподіяв підприємству шкоду, тобто керуватись законодавством про працю).
Котрій саме точці зору віддати перевагу — вирішувати вам. Головне — бути певним у прийнятому рішенні (беручи до уваги наші аргументи). Але при цьому не забуваймо, що визначитись зі строком позовної давності — це лише півроботи, бо далі варто з’ясувати, із якого моменту починати його відлік.
 
● Коли починається відлік строку давності
За загальним правилом ст. 261 ЦКУ перебіг позовної давності стартує від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права чи про особу, яка його порушила. Водночас за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Однак стосовно витрат на відрядження та підзвітних сум законодавством не встановлено строк (термін) виконання зобов’язання в частині повернення підприємством надмірно витрачених працівником коштів. Разом із тим, подаючи звіт про витрати, працівник зазвичай не пише письмову заяву з вимогою повернути кошти.
Тому можна стверджувати: поки працівник не звернеться до підприємства з письмовою вимогою про повернення заборгованості (у сумі перевищення витрат над сумою коштів, отриманих як аванс), відлік строку позовної давності стосовно заборгованості підприємства перед працівником не розпочинається. Інша річ, якщо, припустимо, у колективному трудовому договорі передбачено строк для виплати компенсації підприємством підзвітних сум та витрат на відрядження в прив’язці до дня затвердження авансового звіту. Тоді починати відлік строку позовної давності слід із дня, що настає за днем затвердження такого звіту. Якщо колективний трудовий договір із цього приводу мовчить, та іншої відправної точки немає, то працівник може звернутися до підприємства з письмовою вимогою сплатити йому належне, зазначивши в ній строк виконання, і у випадку його порушення звертатися до суду. Коли ж ці відносини між працівником і підприємством цивільно-правові, то для запуску трирічного строку можна скористатися ч. 2 ст. 530 ЦКУ: якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлено або визначено моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного законодавства. Себто в цьому разі строк давності почне відлік із восьмого дня від дати пред’явлення працівником письмової вимоги.
Натомість стосовно заборгованості працівника перед підприємством (якщо сума виданого авансу перевищує витрати) чітко встановлено строк виконання зобов’язання, та ще й з указівкою на подію, що має настати.
Так, видачу готівкових коштів на всі виробничі (господарські) потреби (окрім видачі на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини) дозволяють на строк не більше двох робочих днів, включаючи день отримання готівкових коштів під звіт6. Відповідно, кошти, видані на відрядження, використовують у строк не пізніше завершення терміну відрядження.
До того ж згідно з пп. 170.9.2 ПКУ звіт про використання готівкових коштів, виданих на відрядження або під звіт, подають до закінчення п’ятого банківського дня, що настає за днем, у якому платник податку завершує таке відрядження або закінчує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок особи, що видала кошти під звіт. За наявності надміру витрачених коштів їхня сума повинна бути повернена працівником в касу підприємства або зараховуватися на банківський рахунок роботодавця до чи під час подання зазначеного звіту. У пп. 170.9.3 ПКУ уточнено: якщо витрати на відрядження фінансували за допомогою корпоративних платіжних карток або чеків, то звіт та повернення суми надміру витрачених коштів мають здійснити до закінчення третього банківського дня після завершення відрядження.
Отже, саме з дня, що настає за днем, коли невитрачені працівником кошти треба повернути роботодавцеві, починається відлік строку позовної давності щодо заборгованості працівника перед підприємством за витратами на відрядження та підзвітними сумами.
 
1 На підставі ст. 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР.
2 Із посиланням на п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.95 р. № 100, та п. 3.15 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.04 р. № 5.
3 У рішенні Енергодарського міського суду Запорізької області від 19.05.10 р. у справі № 2—56 теж зроблено висновок, що на стягнення суми підзвітних коштів розповсюджується спеціальна позовна давність (три місяці), позаяк це хоч і не заробітна палата, але спір, що виникає з трудових відносин.
4 До речі, у підкатегорії 07.16 ЄБПЗ також зазначено, що питання відшкодування витрат, понесених працівниками для вирішення виробничих (господарських) питань за рахунок власних готівкових коштів, «відносяться до майнових відносин між суб’єктом господарювання та працівником» та регулюються ЦКУ.
5 Див. п. 24 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.99 р. № 13.
6 За п. 2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.04 р. № 637.
 
Зоряна КУРИЛЯК, юрист, податковий консультант, м. Львів

У відповіді враховано норми законодавства станом на 11.03.2013

Рубрики:

»  Юридичні питання

»  Відрядження

Пошук по сайту:

Супер книги придбати швидко

Інтерв'ю з поетом
Євгенієм Юхницею

uhnitca_interview.mp3
Голосування за кращу, на Вашу думку, експертну роботу