«Все про бухгалтерський облік»

Всеукраїнська професійна газета

Зробити стартовою в Internt Explorer
Головна » Корисне » Консультації » Ази договірної роботи

29.05.2015

Кількість переглядів 27441

Пам'ятка бухгалтеру

У повсякденній роботі юриста, менеджера, економіста, фізособи-підприємця, навіть бухгалтера час від часу виникає потреба укладати договори: на поставку товару, про надання послуг, на оренду приміщення, про виконання робіт чи обслуговування тощо. І щоразу цей процес — клопітка робота над умовами, формою, з буквою Закону, з погодженням усіх і вся…

Ми вирішили порушити найактуальніші питання, які раз у раз постають при оформленні договірних відносин. До вашої уваги подано таку собі пам'ятку про укладення договорів. Збережіть її, будь ласка, вона завжди стане в пригоді!

1. У якій формі слід укладати договір?

Насамперед нагадаємо: укладення господарських та цивільно-правових договорів має свої особливості.

Господарські договори укладають за правилами, установленими ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених ГКУ та іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ст. 179 ГКУ).

За загальними правилами господарський договір укладається як єдиний документ, підписаний сторонами (ст. 181 ГКУ). Іншими словами, укладення письмового господарського договору — це норма, хоча можливе укладення такого договору в спрощений спосіб (обмін листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, підтвердженням прийняття до виконання замовлень тощо).

Цивільно-правовий договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Варіантів кілька: усна форма, проста письмова, письмова форма з нотаріальним посвідченням та/або державною реєстрацією.

Так, у письмовій формі належить учиняти правочини:

1) між юрособами;

2) між фіз- та юрособою, крім правочинів, які укладають усно та виконують у момент їх вчинення;

3) фізосіб між собою на суму, що перевищує 340 грн;

4) інші правочини, щодо яких законом установлена письмова форма (ст. 208 ЦКУ).

Моментом укладення договору в письмовій формі вважають момент підписання його сторонами (ч. 3 ст. 639 ЦКУ), у разі нотаріального посвідчення — день такого посвідчення (ст. 209 ЦКУ), у разі державної реєстрації — із моменту її проведення (ст. 210 ЦКУ).

Недодержання форми правочину, якої вимагає закон, не тягне за собою недійсність такого правочину, крім випадків, установлених законом (ст. 218 ЦКУ).

2. Коли договір вважають укладеним у спрощеній формі?

Договір вважають укладеним, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Такими істотними умовами називають умови про предмет договору, які визначено законом як істотні або необхідні для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладають поданням пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняттям пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦКУ).

Стаття 181 ГКУ зазначає: допускається укладення господарського договору в спрощений спосіб, зокрема, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також підтвердженням прийняття до виконання замовлень. Стаття 207 ЦКУ теж констатує, що правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

3. Чи слід вважати рахунок-фактуру спрощеною формою договору?

Це питання дискусійне. На нашу думку, виставлення рахунку (надсилання його іншій стороні) — це проста оферта (пропозиція) укласти певний договір, яка ні до чого не зобов'язує. До того ж така пропозиція (оферта) повинна містити істотні умови договору й виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною в разі її прийняття (ст. 641 ЦКУ). Фактично в рахунку-фактурі потрібно вказати істотні умови договору.

На наш погляд, використання рахунку-фактури як спрощеної форми укладення договору варто застосовувати при укладенні найпростіших договорів (які містять мінімальну кількість істотних умов). Наприклад, тих, щодо яких достатньо узгодити умови про предмет, строки та ціну.

Зверніть увагу!
Рахунок-фактуру має підписати особа, уповноважена діяти від імені юрособи (скажімо, на підставі статуту, довіреності). Зазвичай це керівник. Хоча такий документ може містити підписи керівника та бухгалтера, що доволі часто практикується.

Підтвердженням укладення договору вважається оплата отриманого рахунку-фактури в межах строку для надання відповіді на пропозицію укласти такий договір (ст. 642 ЦКУ).

Отже, у певних випадках оплата рахунку-фактури свідчить про факт укладення господарського договору.

4. Чи можна погодити істотні умови договору згідно з рахунком-фактурою на передоплату?

Уважаємо, що можна. Рахунок-фактура — вид комерційного рахунку, у якому традиційно зазначають суму належного за товар платежу. Через те що чітких вимог до змісту рахунку-фактури не існує, висновуємо: сторони вправі в ньому передбачити всі необхідні істотні умови договору (предмет, строки, вартість — і суму передоплати, і загальну домовлену суму).

Що стосується рахунку-фактури на передоплату, то він за своєю суттю означає пропозицію виконати частину зобов'язань (зокрема, щодо оплати обумовленої ціни). Якщо в такому рахунку-фактурі не визначено строки для оплати залишку від домовленої ціни, не передбачено умови та строки передачі товару чи надання послуг (після сплати передоплати або після сплати залишку) — рахунок не можна сприймати як спрощену форму договору. У такому рахунку не визначено всіх істотних умов договору, погоджених сторонами, а це, у свою чергу, може вплинути на порядок виконання домовленостей.

Тож сторонам варто бути уважними при складанні рахунку-фактури на передоплату та передбачати в ньому всі істотні умови, щоб такий рахунок сприймався як спрощена форма договору.

5. Які наслідки матиме непосвідчення договору в нотаріуса, якщо законом воно передбачене?

Певні види договорів підлягають нотаріальному посвідченню, а в деяких випадках ще й реєстрації.

Загалом правочин, учинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, установлених законом або домовленістю сторін (ст. 209 ЦКУ).

Недотримання законодавчо встановленої нотаріальної форми при укладенні одностороннього правочину та договору означатиме їх нікчемність (ст.ст. 219, 220 ЦКУ). Однак за певних обставин суд може визнати їх дійсними!

Так, суд управі визнати односторонній правочин дійсним, якщо встановить, що цей правочин відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, що не залежала від її волі. А у випадку з договором — якщо сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору, який підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Важливо знати!

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом учинення на документі, у якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам (ст. 203 ЦКУ):

1. Зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також інтересам держави й суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин мусить учинятися у формі, установленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

6. Чи дозволяється в договорі замість особистого підпису директора проставляти факсиміле?

Зазвичай при укладенні договору фінальним акордом погодження всіх істотних умов такого договору вважають етап його підписання сторонами.

Правочин, який учиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Так, договори підписує директор чи інша довірена особа.

Використання при укладенні договорів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства або за письмовою згодою сторін. У ній потрібно відобразити зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (ст. 207 ЦКУ).

Отже, якщо закон чи домовленість сторін передбачає використання факсиміле, його можна використовувати при укладенні договору.

7. Чи вважають специфікацію обов'язковим та незамінним документом господарського договору?

У госпдіяльності практикується укладення специфікації, зокрема, до договору постачання (ч. 2 ст 266 ГКУ). Вона має вигляд окремого додатка, який уважають невід'ємною частиною такого договору. За погодженням сторін у специфікації визначають загальну кількість товарів, що підлягають постачанню, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатуру) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами. Можливе визначення інших умов, якщо того вимагає закон.

Що стосується інших типів договорів, укладення специфікації до них — винятково щиросердне бажання сторін договору.

Отже, специфікація не належить до обов'язкових і незамінних документів при укладенні договору. Оформляється вона винятково за волею сторін або, як це визначено для поставки, на підставі вимог законодавства.

8. Як внести зміни до договору?

Коли в однієї сторони цивільно-правового договору виникла потреба внести зміни до укладеного договору, такі зміни мають бути обов'язково погоджені з другою стороною. Зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 651 ЦКУ).

Зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту (ст. 652 ЦКУ). У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Традиційно сторони оформлюють зміни до договору як окрему додаткову угоду. Зміни до договору набирають чинності з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди, якщо інше не встановлено в самій додатковій угоді, укладеному договорі або чинному законодавстві. Що важливо — додаткові угоди до договору виступають його невід'ємною частиною.

Для господарських договорів установлено більш формалізований порядок унесення сторонами змін (ст. 188 ГКУ). Так, сторона, яка має намір їх внести, повинна надіслати про це пропозицію другій стороні договору. Інша сторона зобов'язана повідомити результати розгляду одержаної пропозиції у 20-денний строк. Якщо згоди не досягнуто або ж відповіді в установлений строк з урахуванням часу поштового обігу так і не отримано, зацікавлена сторона має право передати спір на вирішення суду. І лише суд буде приймати рішення про зміну (чи розірвання) такого господарського договору.

9. Чи можливо договір розірвати в односторонньому порядку?

Як і зміни до договору, розірвання договору можливе за згодою його сторін. Однак законодавець передбачає способи розірвання договору на вимогу однієї зі сторін (в односторонньому порядку).

Так, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом. Істотним уважають таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що розраховувала при укладенні договору. Якщо ж право на односторонню відмову встановлено договором або законом та при висловленні такої відмови, договір стає відповідно розірваним (ст. 651 ЦКУ).

За істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути розірвано за згодою сторін. У разі, коли такої згоди немає, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу зацікавленої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які зацікавлена сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б зацікавлену сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе зацікавлена сторона.

У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин на вимогу будь-якої зі сторін суд визначає наслідки розірвання договору, зважаючи на необхідність справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням такого договору (ст. 652 ЦКУ).

Моментом розірвання договору вважається момент набрання законної чинності рішенням суду про розірвання договору.

Отже, одностороннє розірвання договору можливе в судовому порядку.

Ольга ЯТКЕВИЧ,
юрист газети "Все про бухгалтерський облік"

Список використаних нормативно-правових актів:
1. ЦКУЦивільний кодекс України.
2. ГКУ — Господарський кодекс України.